Насправді в кожному з цих тверджень є певна доля істини. Більшість визначень зводяться до того, що лідер – це людина, котра веде за собою інших; той, хто має авторитет у своїй соціальній групі. Проте лідерство буває різним. Тут ми будемо говорити про індивідуальне, але зазначимо, що є також й інституційне (організаційне) – коли лідером виступає певна організація.

Ніна Світайло та Дар’я Данілова, авторки посібника «Молодіжне лідерство як ресурс процесу мирного врегулювання та порозуміння» пояснюють, що лідер – це людина, яка не лише бере участь у політиці чи в іншій сфері (професійній, науковій) і не просто очолює якусь її ділянку, а яка визнана широким загалом його чи її прибічників здатною приймати самостійні, нетривіальні рішення, котрі змінять щось у суспільних процесах на краще або принаймні перервуть негативну динаміку. Визнання іншими АВТОРИТЕТУ є ключовим у сприйнятті певної людини як лідера.

РИСИ ЛІДЕРА

Коли ми говоримо про лідерство, то мова може йти про будь-яку сферу життя – навчання, робота, дозвілля, особисте та професійне спілкування тощо. Чи є якісь певні риси, за якими визначають лідера? Безумовно, так. Давайте розберемо, що ж це за ознаки.

Лідеру притаманні:

  • впевненість у собі та своїх рішеннях (надихнути інших може тільки та людина, яка сама вірить у себе і в те, що вона робить);

  • здатність приймати складні рішення;

  • готовність нести за них відповідальність;

  • уміння ефективно комунікувати (не просто говорити, пояснювати, а досягати взаєморозуміння з іншими, вести діалог заради результату);

  • уміння організувати командну роботу, розподіляти в ній ролі;

  • здатність вести за собою людей;

  • цілеспрямованість;

  • амбітність;

  • особиста харизма;

  • уміння мотивувати інших (власним прикладом, індивідуальним підходом до членів своєї команди – одну людину мотивує схвалення, іншу фінансове заохочення тощо).

Деніел Ґоулман, Річард Бояціс та Енні Маккі, автори книги «Емоційне лідерство», у своїй роботі говорять про важливу роль емоційного інтелекту для лідера. Вони наголошують на тому, що вміння розуміти і співпереживати допомагають, а не заважають керувати колективом. Основним завданням лідера є «запалити» людей, викликати в них готовність до дії. Завдяки розвиненому емоційному інтелекту лідер може направляти колективні емоції в потрібне русло, створювати атмосферу дружелюбності та вміло боротися з негативними впливами (зокрема і для підвищення продуктивності). Також колектив «заряджається» позитивними емоціями лідера, підхоплює їх.

ФОРМАЛЬНЕ І НЕФОРМАЛЬНЕ ЛІДЕРСТВО

Найзагальнішою класифікацією в лідерстві є поділ на формальне і неформальне.

Формальне лідерство – це процес впливу на людей з позиції керівної посади.

Неформальне лідерство – вплив на оточення за допомогою особистих здібностей, харизми чи інших ресурсів.

У цьому контексті часто виникає питання: лідер і керівник – це одне і те ж чи ні? Відповідь: «вони в дечому схожі, проте є і суттєві відмінності».

Найперша та, що керівника призначають на посаду офіційно, а лідер часто визначається негласно, це відбувається само собою.

Друга значна відмінність у тому, що лідер завжди є частиною команди, він належить до тієї групи, яку за собою веде. Керівник же може бути осторонь колективу і насправді не дуже добре знати інтереси та мотивацію його членів.

А третя відмінність полягає в тім, що керівник досить часто обмежується формальними взаєминами з підлеглими, тоді як лідер будує міцні міжособистісні взаємовідносини.

Звісно, офіційний керівник також може стати лідером у своєму колективі, проте для цього треба прикласти відповідних зусиль, налагодити такі взаємини.

СТИЛІ ЛІДЕРСТВА

Повертаючись до питання класифікації стилів лідерства, слід зазначити, що їх існує досить багато.

Стиль лідерства – це модель поведінки, яку лідер використовує для спілкування зі своєю командою. Риси характеру, про які йшлося вище, великою мірою визначають, який стиль він використовує найчастіше.

У книзі «Емоційне лідерство» описані шість підходів до лідерства. Чотири з них резонансні (ті, що підвищують ефективність роботи) – ідеалістичний, навчальний, товариський, демократичний, і два дисонансі (ті, що знижують продуктивність) – амбіційний і авторитарний. Розглянемо їх детальніше.

  1. Амбіційний стиль.

Такий стиль часто передбачає понаднормову роботу та призводить до професійного вигорання працівників. Амбіційний лідер задає в роботі швидкий темп, вимагає досягнення цілей за будь-яку ціну, вимогливий, легко звільняє тих, хто не досить ефективно працює.

  1. Авторитарний стиль.

На жаль, це досить розповсюджений стиль лідерства. Такий лідер управляє через страх. Здебільшого це призводить до напруження та формування нездорової атмосфери в колективі.

  1. Ідеалістичний стиль.

Такий лідер веде колектив до спільної мети. Це стиль не конкретних інструкцій, а тенденцій: команда розуміє, куди вона рухається. Члени такого колективу автономні у своїх діях, інновації та експерименти дуже добре сприймаються.

  1. Навчальний стиль.

Лідер навчає, дбає про постійне навчання команди, багато спілкується з членами колективу, відбувається постійний аналіз зробленого. Проте це не постійний контроль з боку лідера, а саме навчальний процес.

  1. Демократичний стиль.

Приймаючи рішення, лідер вислуховує кожного. У такій команді люди відчувають, що їхні думки важливі. Проте цей стиль підходить не для всіх рішень, зокрема він не дуже ефективний коли треба діяти швидко.

  1. Товариський стиль.

Суть цього стилю в тому, що в колективі завдяки впливу лідерства формується дружня атмосфера, де всі між собою знайомі та співпрацюють. Така команда згуртована, її члени довіряють один одному.

Лідерство – це не посада. Це сукупність якостей та навичок. Не в кожного є виражений лідерський потенціал, проте лідера в собі можна виховувати. Головне – бажання та розуміння, навіщо тобі це потрібно.

Ілюстрація: Jason Goodman, відкритий ресурс Unsplash

Авторка: Юлія Панченко (Iuliia Panchenko)